У що ми віримо

16 ДОКТРИН
ВИКЛАД ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ІСТИН

Наша культура у часи перемін.

Зміни властиві протягом усього людського життя. Сьогодні ми не такі, як вчора, і завтра ми не будемо такими ж, як сьогодні. Так само, як і світ, більшість наших слів, дій і самої нашої сутності є тимчасовими. Проте є деякі явища у житті, які ніколи не зміняться і не повинні. На відміну від людської природи – Бог незмінний (Малахії 3:6). Він вчора, сьогодні і навіки Той самий. Також, як і Він, Його істини вічні. У сучасному динамічному світі, де постійно змінюються культурні цінності, Його істина залишається непорушною. Ці істини ми знаходимо в Слові Божому. Біблія містить їх. Вони є основою повноцінного і успішного життя. Виклад заснований на незмінному і безгрішному Слові Божому, не потребує зміни істин, про які воно розповідає.

Асамблея Бога, як і будь-яка інша група людей, віруючих у святість Біблії, повинна передавати Божі вічні істини кожному поколінню і кожній людині. Виклад фундаментальних істин, написаний із використанням теологічної термінології, інколи може здатися незрозумілим людині, що не має богословської освіти.

Видання «16 принципів Асамблеї Бога» виражають доктрини на простій мові, доступній для широкого кола читачів. Ми прагнули до того, щоб кожен чоловік, жінка і дитина змогли зрозуміти біблійні істини, як їх розуміли наші попередники, що створили даний виклад шляхом дослідження Біблії і випробувавши на собі його біблійні істини. Цей виклад зараз є для нас цінною спадщиною.

Виклад фундаментальних істин Асамблеї Бога

Біблія є самодостатнім путівником віри і способу життя. Метою цього перефразованого викладу фундаментальних істин є лише бажання зробити офіційну версію доступнішою для розуміння. Вихідна версія документа, що є частиною Конституції Асамблеї Бога, призначена стати загальною основою для спілкування і єдності. Іншими словами, як говорить Біблія, всі ми говорили одне і між нами не було розділень у вірі (1-Коринтянам 1:10 і Дії 2:42).

Цей виклад не претендує на богонатхненість (як Біблія). Істини, які тут позначені, є фундаментальними для заснованого на Біблії служіння Повного Євангелія. Більш того, цей виклад не містить всі біблійні істини. Він показує лише основне фундаментальне вчення, яке є життєво необхідним для успішного християнського життя.

 

1. Біблія Богом надхнена

Все Писання надхнене Богом. Не лише ідеї, але вибір слів, оскільки письменники Біблії знаходилися в Божій присутності і виражали Його слова.

  • Священне Писання (канонічні книги Біблії) – це Боже відкриття Себе людям;
  • Священне Писання безгрішне (у Слові Божому немає помилок);
  • Священне Писання є божественним, незаперечним путівником віри і способу життя (2-Тимофія 3:15-17, 1-солунянам 2:13, 2-Петра 1:21).

Важливість даної доктрини:

Якщо ми не погодимося із твердженням, що все Писання натхнене Богом (2 Тимофії 3:16), тому не допускає помилок і обов’язково для виконання, то вийде, що у нас немає принципів, на яких ми можемо заснувати нашу віру. Замість незмінного і надійного путівника, ми отримаємо доктрини, де все відносне і непостійне. Проте оскільки Бог не змінюється, і немає в Нім ні тіні переміни (Якова 1:17), ми можемо бути впевнені в тому, що Його істини також залишаються незмінними, крізь всі часи, покоління і культури.

 

2. Єдиний істинний Бог

Він відкрив Себе, як Особа, яка існувала завжди і без жодного стороннього втручання і причини (Ісая 43:10). Він Творець неба і землі (Буття 1:1) і Той, Хто звільняє і рятує людство від гріха і його негативних наслідків (Ісая 43:11). Далі Бог відкрив Себе, як Єдиного Бога (Повторення Закону 6:4), що складається з трьох взаємозв’язаних Особистостей: Батька, Сина і Духа Святого (Матвія 28:19, Луки 3:22). Ця сутність Єдиного Бога в трьох Особах називається Трійця.

Важливість даної доктрини:

Біблія не говорить про Батька, Сина і Духа Святого, як про трьох Богів, чи як про три Образи, в яких втілюється один Бог. Багато століть дане псевдовчення створювало розділення і руйнування в церквах. Не дивлячись на те, що концепція Три в Одному не має паралелі в людському житті, проте є абсолютно біблійною, фундаментальною істиною для правильного розуміння багатобічної природи Бога. Багато віршів з Біблії підтверджують дане розуміння Бога, як Єдиного Бога в трьох різних Особах: Буття 1:26, 3:22, 11:6-7; Ісая 6:8; Захарії 14:9; Матвія 1:21-23, 11:25-27, 28:19; Луки 1:35; Івана 1:1,2,14,18,29,49, 5:17-30,32,37, 8:17-18, 14:16-17, 15:26, 17:11,21; Дії 2:32-36; Римлянам 1:1-3,7, 14:11; 1-коринтянам 15:24-28; 2-коринтянам 13:13; Филип’ян 2:8-9; Євреям 1:1-13, 7:3, 12:2; 1-Петра 1:8, 3:22; 1-Івана 1:3,4, 2:22-23, 4:1-5,10,14; 2-Івана 1:3,9; Об’явлення 1:13-17, 4:8-11, 5:6-14, 7:9-10.

 

3. Господь Ісус Христос є досконалим Богом і досконалою людиною

Господь Ісус Христос, Син Божий існував завжди. Він також не має початку і кінця (Одкровення 1:8). Він став (не створений) Людиною, був народжений від діви, зачатий Духом Святим для того, щоб виконати свою земну спасаючу місію (Матвія 1:23, Лука 1:31,35). Він жив непорочним життям, абсолютно без гріха (Євреям 7:26, 1-Петра 2:22). Протягом перебування на землі Він творив багато чудес через помазання Духа Святого (Дії 2:22, 10:38). Він помер на хресті, як жертва за гріхи кожної людини для того, щоб відродити занепале людство (1-коринтянам 15:3; 2-коринтянам 5:21). Він воскрес з мертвих надприродною силою Божою (Матвія 28:6; Лука 24:39; 1-коринтянам 6:14, 15:4). Після воскресіння Він був возвеличений, і сидить праворуч Бога (Дії 1:9,11, 2:33; Филип’янам 2:9-11; Євреям 1:3).

Втілення являє собою, скоріше набуття людських властивостей, ніж відмова від божественних. Умаливши Себе, Він не перестав бути рівним Богові (Филип’янам 2:6-11). У Ньому була вся повнота Божества, хоч Він і був Людиною (Колосянам 2:9). «бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота» (Колосянам 1:19). Вся повнота – як повнота Божественна, так і людська. З’єднання двох природ не означало, що вони діяли незалежно одина від одної. Ісус не проявляв у якихось випадках Свою божественну природу, а в інших людську. Про Христа не можна говорити, як про божество, що володіє людяністю, не можна так само говорити, як про людяність в якій є божество. Його дії завжди були божественно-людськими, тому Ісус Христос – це досконалий Бог і досконала людина. Прийнято сповідувати: Одного і Того ж Господа Єдинородного, пізнаваного в двох природах незлитно, неперетворено, неокремо, нерозлучно. При цьому різниця природ не зникає через з’єднання, а ще більш зберігається особливість кожної природи, що сходяться в одному Лиці і одній іпостасі.

Важливість даної доктрини:

Надприродне народження Ісуса, Його безгрішне життя, чудеса, які Він творив, – все це є доказом того, що Він – Святий Син Божий, який прийшов на землю в людському вигляді для того, щоб віддати себе в жертву за наші гріхи. Смерть жодного з людей не змогла б дати прощеення гріхів (порятунок) для всього людства. Усвідомлення того, що Ісус прийшов від Бога, і є Богом, і повернувся в Божу присутність після смерті і воскресіння, дає нам підставу вважати, що наше спасіння і відновлення стосунків з Богом є не лише логічним, але й відображає істинну реальність. Ісус Христос є досконалою людиною: був народжений, пройшов спокуси і переніс страждання, показавши нам приклад (1-Тимофію 3:16; Євреям 2:17-18, 4:14-15).

 

 4. Гріхопадіння

Людина була створена досконалою, оскільки Бог сказав «Створимо людину за образом Нашим і подобою Нашою» (Буття 1:26-27). Це виявляється, перш за все в тому, що людина є особистістю мислячою, моральною. Не дивлячись на те, що Бог безкінечний, а людина обмежена в часі – вона володіє елементами Божественної особи: мисленням (Буття 2:19-20), почуттями, волею. Проте, людина, яка за власним бажанням відкинула Боже розпорядження і вибрала вчинити неправильно, вибравши дорогу неслухняності Богу. В результаті, людство перестало бути безгрішним, праведним і накликало на себе фізичну та духовну смерть – розділення з Богом (Буття 3:6; Римлянам 5:12-19). Тому всі люди, незалежно від їх положення, є грішниками. Всі люди втратили в собі внутрішній стан, який відповідав Божим вимогам. Нема праведного ані одного (Римлянам 3:9-10). Гріховний стан людей тісно пов’язаний з перворідним гріхом. В Адамі полягало все людство. Впав він – впали і ми. В Адамі всі згрішили (Римлянам 5:12).

Важливість даної доктрини:

Той факт, що людство втратило свою первинну безгрішність і праведність, відкидається гуманістичною філософією, яка навчає, що людина може самовдосконалюватися морально і фізично через освіту. Істина ж полягає у тому, що знаходячись у розділенні з Богом людство морально впало. Біблія вчить, що людство приречене на падіння до тих пір, доки тяга до злих справ не буде переможена прийняттям спасіння в смерті і воскресінні Ісуса Христа, Божого Сина. Освіта може розвинути людину інтелектуально і соціально, але лише віра в спасаючу місію Ісуса Христа може мати на людину тривалий ефект в сенсі її морального поліпшення. В результаті спасіння відновлюються стосунки з Богом, які були втрачені після гріхопадіння.

 

 5. Спасіння* (*одна із чотирьох основних доктрин)

Спасіння – це звільнення від духовної смерті і рабства гріха. Бог спасає всіх, хто вірить і приймає Його дар прощення. Єдина надія людства на спасіння через жертву Ісуса Христа, Божого Сина – кров, яку Ісус пролив, вмираючи за людей на хресті.

Спасіння людства стало доступний завдяки тому, що:

Ісус Христос помер на хресті замість грішників;

  • Своєю смертю Христос викупив наші гріхи;
  • Своєю смертю Христос примирив Бога і людину;
  • Христос став жертвою умилостивлення для Бога і відвернув гнів Його;
  • немає ні в кому іншому спасіння, окрім Ісуса Христа.

Переживання спасіння

Спасіння набувається у той час коли:

1) людина кається перед Богом в своїх гріхах і гріховних намірах;

2) вірить у те, що смерть і воскресіння (надприродне відновлення життя) Ісуса Христа дає прощення гріхів. У результаті того, що людина довіряється Божій любові і дару спасіння, вона переживає очищення, інакше зване духовним відродженням, оновленням через Духа Святого. Таким чином, людина стає праведною перед Богом (2-коринтянам 5:17-21). Духовне відродження, оновлення і виправдання (виправданий – зроблений праведним перед Богом) – це вирази, які описують процес спасіння. У момент покаяння людина стає спадкоємцем Божої обіцянки, надії на вічне життя (Лука 24:47; Івана 3:3; Римлянам 10:13-15; Єфесянам 2:8; Тита 2:11, 3:5-7).

Докази спасіння:

Внутрішній доказ спасіння – це свідоцтво Духа Святого, яке дає людині впевненість у тому, що Бог прийняв його (Римлянам 8:16). Зовнішнім свідоцтвом спасіння, видимим навколишнім людям, є життя в праведності та дійсній святості (Єфесянам 4:24; Тита 2:12). Іншими словами свідоцтвом є спосіб життя, при якому людина присвячує себе Богу і догоджає Йому.

Важливість даної доктрини:

Відновлення стосунків між грішним людством і Богом є центральним посланням Біблії. Вся історія, починаючи з Буття і до книги Об’явлення, вказує на Бога, Який полюбив занепале людство так, що віддав Свого Сина на смерть, щоб віруючі в Ісуса Христа і Його спасіння мали вічне духовне життя. Кожен справжній християнин переживає спасіння і стає новою людиною в Христі. Без цієї доктрини, всі інші твердження порожні і не мають сенсу. Важливо, що без переживання спасіння життя людини порожнє і безглузде.

 

6. Постанови Церкви

Деякі церкви використовують термін таїнства замість постанови. Проте ці слова мають трохи інше значення. Є поширена думка, що у людині відбувається духовна робота та переміна під час прийняття і переживання таїнств. «Асамблея Бога» вирішила називати водне хрещення і причастя постановами, щоб підкреслити, що ці закони були встановлені самим Ісусом Христом для церкви. Дані постанови є священнодіяннями. Дотримуючись цих духовних постанов, християни згадують про важливу зміну, яка вже одного дня сталася в їхніх серцях.

Водне хрещення

Постанова хрещення шляхом повного занурення у воду (не окроплювання) встановлена в Писанні (Марка 16:16). Всі, хто каються і вірують в Ісуса Христа, як особистого Спасителя і Господа, мають бути хрещені. Акт хрещення символічно всім проголошує, що колишнє гріховне життя і спосіб життя хрещаємого вмирають із прийняттям спасіння через віру в Христа. Водне хрещення – це свідома обіцянка служити Богу доброю совістю (Дії 10:47-48; 1-Петра 3:21; Римлянам 6:4).

Святе причастя

Вечеря Господня або причастя, що складається з хліба і виноградного плоду є згадкою про страждання і смерть Христа (1-коринтянам 11:26). Коли віруючі їдять хліб і п’ють від виноградного плоду – прообрази тіла і крові, символізують страждання і смерть Христа, – виражають усвідомлення того, що через спасіння вони:

1) стали праведними перед Богом,

2) отримують право на участь у вічному житті через Господа Ісуса Христа (2-Петра 1:4).

Дана постанова також нагадує про другий прихід Христа (1-коринтянам 11:26), оскільки це сповіщення смерті Христа «доки Він прийде»!

Важливість даної доктрини:

Водне хрещення і причастя – це не просто релігійні обряди. Вони є основними посланнями християнської віри. Водне хрещення – подія у житті новонаверненого, коли людина публічно проголошує, що тепер дитя Боже і приймає Ісуса Христа, Його смерть і воскресіння. Причастя – це періодичне (зазвичай щомісячне) нагадування віруючому про те, що дар спасіння був отриманий через страждання, смерть і воскресіння Ісуса Христа. Обидві постанови націлені на постійне нагадування про центральні істини християнства.

 

7. Хрещення Духом Святим* (*одна з чотирьох основних доктрин)

Всі віруючі удостоєні права отримати хрещення Духом Святим, і тому повинні чекати дану обітницю Батька, як повелів Господь Ісус Христос. (Деякі вірші з Біблії говорять про «Святий Дух і вогонь». Вогонь, який часто асоціюється з Духом Святим, відображає дію викуплення, очищення і прагнення Духа Святого, який продовжує процес духовного зростання, який почався при спасінні). Хрещення Святим Духом було невід’ємним явищем для віруючих в ранній церкві. Разом з цим даром ми отримуємо силу для перемагаючого християнського життя і продуктивного служіння. Також, у результаті цього хрещення, віруючі отримують особливі дари для ефективного служіння (Лука 24:49; Діяння 1:4-8; 1-коринтянам 12:1-31). Хрещення Духом Святим слідує за переживанням народження згори після покаяння (Діяння 8:12-17, 10:44-46, 11:14-16, 15:7-9). Із цим хрещенням приходять такі переживання, як наповнення Духом Святим (Діяння 4:8), більше благоговіння перед Богом (Діяння 2:43; Євреям 12:28), глибше присвячення Богу і Його справі (Дії 2:42), і активніша, дієвіша любов до Христа, Його Слова і неспасенних людей (Марка 16:20).

Важливість даної доктрини:

Наголос на хрещенні Святим Духом – це головна відмінність учення Асамблеї Бога. Деякі віруючі вважають, що Асамблея Бога акцентує увагу на даній доктрині до такої міри, що нехтує останніми іпостасями Трійці (Богом Батьком і Його Сином – Ісусом Христом), а також такими основними доктринами християнської віри, як спасіння і освячення. Проте дослідження курсу вчення і, в цілому літератури, виданою Асамблеєю Бога і іншими п’ятидесятницькими групами, показало, що учення Асамблеї Бога збалансоване і відповідає значенню, яке даним явищам надає Біблія. Ми віримо, що після довгих століть нехтування, п’ятидесятники принесли належне шанування Особи Духа Святого і, пов’язаного з Ним переживання.

 

8. Знамення хрещення Духом Святим

Хрещення віруючих Духом Святим супроводжується початковим фізичним знаком – говоріння іншими мовах, які дає Дух Божий (Дії 2:4). Ця форма говоріння на мовах, по суті, є тим же, що і дар говоріння іншими мовам (1-коринтянам 12:4-10,28). Відмінність полягає в меті і використанні даного дару. (Прояв інших мов можна спостерігати в житті кожного наповненого Духом віруючого. Цей дар повинен продовжуватися і в особистому молитовному житті наповненого Духом віруючого. Проте, дар говоріння на інших мовах (інколи званий «послання на мовах») виявляється публічно, на служінні. За цим даром слідує дар тлумачення. Обидва ці дари дані людям у церкві. Їх використання сприяє духовному зростанню окремого віруючого і всього зібрання.

Важливість даної доктрини:

Деякі християнські деномінації вчать, що характер Христа і плід Духа є кращим доказом хрещення, ніж говоріння на мовах. Вони вірять, що хрещення Духом відбувається під час спасіння без прояву говоріння на мовах. Позиція Асамблеї Бога полягає в тому, що говоріння на мовах є первинним фізичним доказом хрещення Духом Святим і відокремлено від спасіння. Це твердження ґрунтується на п’яти випадках наповнення Духом Святим, згаданих в книзі Дії Апостолів (глави 2, 8, 9, 10 і 19). Із цих місць Писання виходить, що Хрещення Духом Святим є окремим переживанням. Воно завжди супроводжується первинним чутним говорінням на мовах. Справедливо стверджувати, що Дух Святий сходить на кожного християнина у момент покаяння, щоб вказати на гріх і повернути людину до Христа. Проте це дія Духа Святого відрізняється від хрещення. На жаль, багато християн через страх або відсутність знання ніколи не відкриваються для здобуття цього прекрасного дару. Деяких віруючих лякає сама ідея говоріння на незнайомих мовах, яким людина раніше не навчалася. Але мільйони християн, які заговорили на інших мовах під впливом Духа Святого, вважають цей дар одним з найдорогоцінніших. І також, як і будь-який дарунок, цей дар треба отримати перш, ніж особисто усвідомиш його значущість і цінність. Цього може досягнути лише віруюча людина, яка повністю підкорила себе Духу Святому і відкрила себе для прийняття хрещення Духом Святим, ознаменованого говінням на інших мовах.

 

9. Освячення

Освячення – це рішення відокремити себе від зла, для Бога, і долучитися до всього святого, праведного і морально чистого. Це процес, який відбувається під час того, як християни посвячують себе Богу (Римлянам 12:1-2; 1-солунянам 5:23; Євреям 13:12). Писання навчає, що ми маємо бути святими, тому що Бог святий (1-Петра 1:16). Неможливо побачити Бога, не будучи святим (Євреям 12:14). Життя у святості можливе за допомогою Духа Святого. Християнин освячується під час прийняття Христа, Його жертвенної смерті і переможного воскресіння. Освячення – це щоденне визнання нашої єдності з Богом через Його Сина Ісуса Христа. Під час даного процесу для християнина природно надати Духу Святому контроль над кожною сферою життя (Римлянам 6:1-11,13, 8:1-2,13; Галатам 2:20; Филип’янам 2:12-13; 1-Петра 1:5).

Важливість даної доктрини:

Спасіння – це не кінець духовного зростання християнина. Не дивлячись на те, що ми оголошені святими або освяченими під час покаяння. Нас все ще чекає велике духовне зростання. Коли християнин підпорядковує себе роботі Духу Святому і Слову Божому, він поступово перетворюється і набуває святості, стає схожим на Христа. Ця доктрина важлива, оскільки дуже багато християн зупиняються в духовному зростанні на етапі покаяння, або, навіть, на етапі хрещення Духом Святим. Проте в Божому задумі для кожного віруючого передбачається, що плоди Духа (Галатам 5:22-23) і характер Христа виявлятимуться все більше з кожним днем, тому посвячена людина не прагне жити згідно цінностей цього світу, а стає подібною Христу в поведінці і характері.

 

10. Церква і її місія

В Біблії сказано, що церква складається з людей, що повірили в Ісуса Христа, як Єдиного Спасителя від гріхів. Церква включає всіх християн і не створює обмежень за віком, расою, статтю або деномінацією. Це – Тіло Христа, Храм, де мешкає Бог за допомогою Духа Святого. Христос – Глава Церкви. Він надав нам все, щоб ми могли виконати Велике Доручення Церкви (Матвія 28:19; Марка 16:15). Кожен християнин є невід’ємною частиною Церкви. Імена всіх дійсних віруючих (становлять церкву) записані на небесах (Єфесянам 1:22-23, 2:22; Євреям 12:23).

Божий план щодо людства полягає у наступному:

1) шукати і рятувати людей (Лука 19:10), що заблукали у гріхах;

2) бути прославленим всіма людьми (Івана 4:23, Филип’янам 2:9-11, Об’явлення 19:10);

3) побудувати єдину Церкву віруючих, які зростають у вірі і пізнанні Ісуса Христа (Єфесянам 4:12).

Тому основними причинами існування Асамблеї Бога, як частини Вселенської Церкви є:

  1. Бути Божим співробітником на землі у справі благовіствування світу (Дії 1:8; Матвія 28:19-20; Марка 16:15-16);
  2. Бути єдиним служінням, в якому люди можуть прославляти Бога (1-коринтянам 12:13);
  3. Бути каналом, через який здійснюється Божий задум, побудувати святу Церкву і удосконалювати її в образ Його Сина (Єфесянам 4:11-16; 1-коринтянам 12:28, 14:12).

Для того, щоб виконати дану потрійну місію Церкви, члени Асамблеї Бога навчаються і закликають до хрещення і сповнення Духом Святим відповідно Новому Заповіту. Отримавши це віруючі проповідують в силі Духа зі супроводжуючими надприродними ознаками (Марка 16:15-20; Діяння 4:29-31; Євреям 2:3-4), прославляють Бога, у тому числі в Дусі, і відповідають на повну роботу Духа Святого, що виражається в плоді Духа, дарах і служіннях церкви, як Тіла Христового (1-коринтянам 12:28, 14:12; Галатам 5:22-26; Ефесянам 4:11-12; Колосянам 1:29).

Важливість даної доктрини:

Всі відроджені християни згідні з тим, що церква (всі члени Тіла Христового) займає важливу роль в Божих відносинах із людством. Проте значення місцевих церков частенько недооцінюється. Деякі християни, не знайшовши церкву за своїм смаком, вирішують залишитися незалежними та ізолюють себе від інших християн. На жаль, вони порушують цілком конкретне повеління Боже про те, що віруючі не повинні залишати свого зібрання (Євреям 10:25). Недостатньо переглядати записи служінь по телевізору або слухати їх по радіо. У Божому задумі Церкви було, щоб люди збиралися для прославлення, повчання, і підбадьорення один одного в зібраннях. Необхідно слідувати цій доктрині, якщо віруючий хоче розвиватися в християнському житті гармонійно.

 

11. Служіння

Залученння до служіння в церкві, згідно божественного покликання, є біблійнім повелінням. Господь встановив таку мету для Церкви:

1) проповідувати Євангеліє всьому світу (Марка 16:15-20),

2) прославляти Бога (Івана 4:23-24),

3) будувати і розвивати зібрання віруючих, підбадьорюючи їх до життя за прикладом, залишеним Христом (Єфесянам 4:11-16).

Важливість даної доктрини:

У Новому Заповіті є важливе вчення про священство віруючих. Всі наповнені Духом Святим віруючі у помісних церквах мають бути побуджені до служіння і збудування Церкви в тій або іншій якості. Новонавернені повинні навчатися служінню. Таким чином, Бог визначив, що мають бути духовні служителі, які б навчали служінню і керували цими служіннями, направленими на духовні і матеріальні потреби самих віруючих і навколишніх людей поза Церквою. Такими служителями сьогодні є пастори, євангелісти, і учителі Слова Божого. Вони мають бути визнані, як дар Христа церкви (Єфесянам 4:11) і, отримувати належну пошану і вдячність. Ця доктрина важлива, оскільки успіх будь-якого служіння у виконанні поставлених завдань у великій мірі залежить від помазаних Духом Святим служителів.

 

12. Божественне зцілення* (*одна з чотирьох основних доктрин)

Надприродне зцілення від Бога є невід’ємною частиною Євангелії. Свобода від хвороби відбувається через відкуплення. Христос постраждав і помер за те, щоб ми мали мир із Богом. Він узяв на себе наші гріхи і хвороби. Зцілення – це привілей всіх віруючих (Ісая 53:4-5; Матвія 8:16-17; Якова 5:14-16).

Важливість даної доктрини:

Незвичайно швидке поширення вчення Асамблеї Бога і зростання числа наповнених Духом Святим віруючих багато в чому зобов’язані Божественному втручанню у життя людей, які страждають від емоційного, духовного і фізичного болю. Багато віруючих в Асамблеї Бога особисто пережили зцілюючий дотик Бога. Деякі були підняті зі смертного одра і стали абсолютно здорові. Проте, не дивлячись на те, що це істина, ми знаємо, що не всі зцілюються; Біблія, яка вчить про зцілення, також говорить і про те, що всіх людей неминуче чекає фізична смерть (Євреям 9:27). Хоча ми не завжди можемо зрозуміти, чому деякі зцілюються, а інші ні, Бог знає все і робить все для визначеної Ним цілі. Той факт, що деякі не зцілюються не руйнує розуміння, що Бог може зціляти і зцілює людей.

 

13. Благословенна надія* (*одна з чотирьох основних доктрин)

Всі померлі християни в один день повстануть із могил і зустрінуться з Господом на небесах. Християни, які до того моменту ще будуть живі, будуть вознесені, щоб також бути з Богом. Потім християни вічно перебуватимуть з Богом. Біблійна істина про швидке пришестя Господа називається «благословенною надією» (Римлянам 8:23; 1-коринтянам 15:51-52; 1-солунянам 4:16-17; Тита 2:13).

Важливість даної доктрини:

Ця доктрина дуже важлива, оскільки вона є основним мотивом для святого життя і благовістя. Для віруючого повернення Христа за Своїми викупленими дітьми, є воістину благословенною надією! Переміщення живих християн, принесе кінець стражданням, болю, труднощам. Ми, віруючі, потім перебуватимемо вічно з Господом. Хоча тіло і мертве в проміжку між смертю і воскресінням, душа не спить, але перебуває у присутності Божій. Проте для грішника вознесіння – це що завгодно, але лише не благословенна надія. Залишені на землі зазнають невимовних страждань під час того, як Бог судитиме бунтівний і неслухняний світ. Бог бажає, щоб кожна людина покаялася в своїх гріхах і відновила стосунки з Ним. Він покладає цей тягар загублених людей, приречених на вічні страждання на серця тих, хто вже пізнав Його любов і спасіння. Саме тому основним завданням Церкви є проповідь Євангелія світу і стремління врятувати більше душ від майбутнього суду і загибелі.

 

14. Тисячолітнє царювання Христа

Другий прихід Христа спричинить піднесення всіх християн, що є нашою благословенною надією. За цим послідує повернення Христа і Його святих для царювання на землі 1000 років (Матвія 24:27-30; Об’явлення 1:7, 19:11-14, 20:1-6). Це тисячолітнє царювання принесе порятунок Ізраїлю, як нації (Єзекіїля 37:21-22; Софонії 3:19-20; Римлянам 11:26-27) і встановить загальний мир (Псалом 72:3-8; Ісая 11:6-9; Михея 4:3-4).

Важливість даної доктрини:

Деколи здається, що сатана настільки поневолив собі світ, що не залишилося жодних шансів на відновлення. Але Бог не мертвий Бог, як стверджують деякі скептики. Він попередив, що умови життя на землі значно погіршуватимуться перш, ніж Він прийде за своїми. Знаючи це, ми не повинні втрачати надію в той час, як гріх, беззаконня, і стихійні лиха збільшуються рік за роком. Боже Слово попередило нас про все це, але Його Слово, також говорить нам, що Він Переможець у цій битві. Тисячолітнє царство послужить доказом того, що Боже правління досконале. Воно замінить всі потерпілі невдачу недосконалі системи правління державою. Біблійні пророцтва стверджують, що Ізраїль, як нація має значне і тривале місце в Божому плані кінця часу. Ми віримо, що у певний час в майбутньому серця величезної кількості євреїв звернуться до Месії, Який помер за них і за все людство.

 

15. Останній суд

Буде останній суд, на якому померлі грішники (ті, хто за життя не прийняли спасіння, що дарував Христос) будуть підняті із мертвих і судимі відповідно тому, як вони жили. Будь-який, чиє ім’я не буде знайдено в Книзі Життя (списку людей, що прийняли прощення Христа), буде відправлений разом з дияволом, його бісами, антихристом і лжепророками на вічну муку в озері вогненному. Даний стан також називають другою смертю (Матвія 25:46; Марка 9:43-48; Об’явлення 19:20, 20:11-15, 21:8).

Важливість даної доктрини:

Бог є любов, але Він також Справедливий Бог. Він не може допустити, щоб гріх і беззаконня залишилися безкарними. Є псевдовчення, яке стверджує, що всі люди, незалежно від того, грішники вони або праведники, у результаті врятуються. Але це суперечить вченню Біблії. Доктрина про останній суд важлива, оскільки нагадує всьому людству, що відплатою за гріх є смерть (Римлянам 6:23), що є суд і вічне покарання, яке очікує на диявола, його послідовників і всіх людей, хто не прийняв благодатний дар спасіння.

 

16. Нове небо і нова земля

«Але за його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває» (2-Петра 3:13; Об’явлення 21, 22).

Важливість даної доктрини:

У метушні щоденних проблем і труднощів ми підбадьорені обітницею того, що Бог приготував вірним християнам. Ісус сказав Своїм учням, і пообіцяв всім поколінням християн, що «Я йду приготувати місце вам. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були, де Я» (Івана 14:2-3). Після тисячоліття всі християни перебуватимуть вічно з Богом на новій прекрасній землі. Ця доктрина важлива, оскільки вона говорить про те, що в майбутньому ми будемо у місці, незрівнянно кращому.